Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановою від 25 вересня 2015 року № 10 змінив постанову про застосування судами законодавства про судові витрати за цивільними справами.
Встановлено, що в разі, якщо позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом в розмірах, встановлених відповідно до ст. 4 Закону «Про судовий збір» за подання позову немайнового характеру.
Також пояснюється, що розміри ставок судового збору визначаються з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна позовна заява, інше заяву і скарга подано до суду. Це стосується, зокрема, і випадків, коли заява про забезпечення позову чи доказів, апеляційна або касаційна скарга подаються пізніше. При цьому ставки судового збору також визначаються розміром мінімальної заробітної плати, встановленої на рік, коли позовну заяву, іншу заяву і скарга була подана в суд.
Якщо позовну заяву судом залишено без розгляду з підстав, передбачених частиною першою статті 207 Цивільного процесуального кодексу України, а позивач відповідно до частини другої цієї статті знову звернувся до суду з таким самим позовом, то судовий збір сплачується на загальних підставах.
Також передбачено, що судовий збір за подачу апеляційної і касаційної скарги на рішення суду сплачується у визначеному розмірі виходячи із ставки судового збору, яка підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги незалежно від суми, що оспорюється.
У новій редакції викладено пункт 23 постанови. Пояснюється, що підпунктом 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону «Про судовий збір» визначено розмір ставки збору за подання апеляційної та касаційної скарги на ухвалу суду, заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду в залежності від того, здійснюються такі дії юридичною особою (фізичною особою – підприємцем) або фізичною особою. Це стосується подачі апеляційних і касаційних скарг, заяв про приєднання до них на будь-які рішення суду, які підлягають оскарженню незалежно від того, передбачено Законом «Про судовий збір» стягування судового збору за подачу тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні постанови, однак з урахуванням роз’яснень, наданих у пункті 6 цієї постанови.
Пояснюється, як суд перевіряє зарахування збору до спеціального фонду Державного бюджету. Суд повинен перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, які додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містили відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дія) сплачується судовий збір. При цьому, наприклад, платіжне доручення має бути підписана відповідальним виконавцем банку і скріплене печаткою установи банку з відміткою про дату надходження і дату виконання платіжного доручення. Оскільки законодавством не встановлено певного порядку проставлення на розрахункових документах на переказ коштів позначки про прийом судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, суди, виконуючи наведені вище вимоги закону, повинні перевіряти таке зарахування, використовуючи способи, передбачені Цивільним процесуальним кодексом, зокрема в разі необхідності отримувати таку інформацію з Державної казначейської служби України, яка забезпечує казначейське обслуговування цього фонду.
Питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується судом за результатами розгляду справи за клопотанням особи, його який оплатив, що відповідає принципу диспозитивності цивільного судочинства.
Сплачена сума судового збору повертається не тільки в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, а й у разі відмови у відкритті апеляційного та касаційного провадження.
